Я так і не наважився вчора подивитись “Дзвінок”. 2

Думаєте я жартував шо боюсь? Ніхуя. 

Дзвінок це мій перший хорох подібного плану. Та в ті часи він взагалі був першим. До нього були різні “П'ятниця 13” і про Крюгера. Ну то дуже важко назвати хорорами. Бодіхорор, як на мене, гірший жанр в кіно. І має зникнути. 

І тут виходить цей шедевр. 

Я тоді працював у комп'ютерному клубі адміном. Працював допізна. До 11. Під кінець вирішив переглянути свіжачок. До того дня я не боявся кіно. Мені було 17 років. Я був як і всі максималістом, безстрашним і безсмертним. 

Скажу одразу. Я того дня додому не пішов. Залишився спати в клубі, бо страшно було йти. 

Після того дня я його подивився ще один раз через пару днів, вже зі своєю бейбою. Довилось храбритись. Та і 2 раз вже не так страшно було. 

Я вважаю його взірцем хорорів і кращим фільмом подібного жанру. Але за ці роки, так жодного разу його повторно не дивився.