“Знак єдинорога”, Роджер Желязни

Невеличка передісторія. Останнім часом я читаю серйозну літературу, з розважальних книг в мене тільки “Чужинець на чужій землі”, але і вона теж вважається все ж інтелектуальною літературою, і там багато літер. За цих обставин в мене почало свербіти почитати якесь фентезі, особливо оскільки на буктюбі всі тільки і роблять, що читають якісь мегацикли Сандерсона і всім все подобається. 

Єдина проблема - я хоч і хотів би почитати фентезі, але не можу примусити себе читати книжку на 1000 + сторінок, яка до того ще є лише першим томом з десяти чи двадцяти. Тому я просто забив на цю ідею і йшов далі по своєму списку читання. 

І тут я згадав, що в мене валяються “Хроніки Амбера” Желязни, які я кинув на другій книжці. І що кожен том там на сто сорок сторінок. 

Це воно, подумав я, і відкрив третю книжку. 

І книжка була супер. Прочитав буквально за півтора дня. Почав вчора вночі після роботи, закінчив сьогодні. Це просто вау. 

По-перше, дуже цікавий стиль оповідання, який радикально відрізняється від двох попередніх книжок.  По відчуттям дві третини сюжету розкриваються в діалогах між героями, екшону мало, замість нього усіляки інтриги. Нагадує більше якийсь класичний британський детектив, але в фентезійному сеттінгу. Я абсолютно не очікував такої еволюції твору і просто не міг відірватися. 

Ба більше, в цих діалогах з декількох точок зору подаються події з перших двох книг, це не тільки цікаво, а ще й зручно з огляду на мою паузу. Прямо супер. 

Кінцівка теж вогняна, це настільки якісний кліфхенгер, що я відкладаю свій список читання на невизначений строк і починаю четверту книжку прямо зараз.