В продовження теми мобілізації, але не зовсім про це

На УП вийшла досить цікава стаття про рекрутинг, з задоволенням почитав. Але абсолютно зненацька мене прибив останній абзац: 

У результаті маємо замкнене коло. Влада, аби уникнути турбулентності в суспільстві, намагається йти шляхом "лагідної мобілізації", обираючи риторику "на фронті складно, але все під контролем". А цивільна частина населення не розуміє, навіщо потрібна повномасштабна мобілізація і про які екзистенційні виклики і загрози йдеться, якщо "не лише захищатимемося, а й відповідатимемо", "повний вогневий контроль над Кримом – питання часу", "хоч на кілометр, хоч на 500 метрів, але вперед щодня".

На жаль, все це нагадує історію з психотерапевтичним закликом Зеленського до громадян України "не накручувати себе" за місяць до 24.02.2022.

І знову повторюється той самий вибір – без перебільшення екзистенційний. 

Говорити правду, усвідомлюючи всі ризики. 

Або "не розгойдувати човен" і підгодовувати альтернативну реальність. До наступного Часу Ч. 

Особисто я замислився. Чи не повторюються ковідні помилки (наприклад, хто забув, був такий собі відвертий чорт Степанов, що саботував вакцинацію, влізав в корупційні скандали кожні п'ять хвилин, але був настільки “своїм в доску” там де треба, що продовжував сидіти в МОЗі і ще мав наглість балотуватися в одеську Облраду)? Чи помилки останнього року перед вторгненням? Плюс я помічаю вже тендеції мирних часів: наприклад спроби вирішувати складні проблеми простими методами (наприклад, звільнення усіх воєнкомів). Трєвожно