Другий том “В пошуках втраченого часу”. Десь на двісті сторінок довший, ніш перший, більше персонажів, більше рефлексій. Кажуть, в третьому томі вже завезуть сюжет.
Про що книжка: наш персонаж трошки подорослішав, в першому томі він був наче ще дитиною, тут він підліток. В першій частині книжки він захохується в дочку тієї жінки з першого тому, біга\ за нею, намагається якось влитися в круг її сім'ї. Потім щось в них не пішло, і він їде зі своєю бабусею на море в Бретань. Вони зупиняються в розкішному гранд-готелі, де знайомляться з купою нових персонажей.
Тут він також знайомиться з групою дівчат, їх штук п'ять, і вони всі такі рум'яні і милі, він не може зрозуміти, в кого він з них закоханий. Це було дуже атмосферно читати. Одну він навіть намагався поцілувати, але і тут не вийшло. По закінченню літа він повертається в Париж.
Я читав багато думок, що ця книжка трошки не дотягує до першої. Можливо, як окремий твір перша дійсно сильніша (хоча я і тут категорично не погоджуюся), але конкретно ця книжка зробила те, що не здужав перший том, а саме показала потенціал серії. Тут з'являються важливі (принаймні, вони здаються такими) персонажі, тут відбуваються важливі (теж виключно на мою думку) знайомства, тут накльовуються якісь паростки сюжету.
Після цієї книжки мені реально стало цікаво, що там буде далі, коли наш герой ще більше підросте. Але зізнаюсь, я вирішив зробити невеличку паузу і почитати інші книжки, щоб знову не застрягти на місяць.
На це я не підпишуся, але, користуючись нагодою, хочу подякувати за Колекціонера.
@triqnot ооо, приємно