“Сто років самотності”, Габріель Гарсія Маркес

Цього разу це дійсно огляд на прочитане, але ліричний відступ про малолітніх дівчат теж буде.

Отже, моє перше знайомство з південноамериканською літературою. Я до цього намагався читати ще Маріо Варгас Лльосу, але не здужав.

Про що книжка: власне в самій назві. Це буквально епопея на сто років про самотність. Читається як казка, дуже багато прийомів саме фольклорних, стилістика, атмосфера, магія - тут є все. 

Книжка це така собі сага на декілька поколінь про сім′ю Буендія. Про те, як вони кохають, ненавидять, їдуть з глузду, вмирають. Власне попереднє речення це і є сюжет. Я б сказав, що цю книжку можна перечитувати багато разів. Багато унікальних персонажів, які, в залежності від настрою читача, будуть сприйматися по-різному. Багато тем, які також абсолютно по-різному можуть сприйматися. 

ЛІРИЧНИЙ ВІДСТУП ПРО ДІВЧАТ

Я вважаю, що я великий молодець. Замість того, щоб тихенько позітхати за дівчинкою як якийсь малолітній лох, я взяв ситуацію в свої руки, проявив ініціативність та клас. Дуже з хорошої сторони показав себе також, все пройшло добре, плюс собі довів теж, що я ще в формі. Плюс я закинув вудку, може щось з цього і вийде. Якщо не закинути, не вийде в принципі. 

Продовження огляду

Мені сподобалось. Я читав довго, це важкий твір. Не допомагає величезна кількість персонажів з майже ідентичними іменами. Періодично доводилось гуглити сімейне дерево Буендія, щоб вдуплити, про кого конкретно зараз мова. Але чудовий переклад, глибокий твір, дійсно прекрасна література. Максимально рекомендую.