Позавчора закінчив вже четвертий за рахунком твір Портіса, цього разу це його передостанній роман “Майстри Атлантиди”. Скажу одразу, дуже сподобалось, залип з перших сторінок.
Почну з того, що ця книжка дуже відрізняється від попередніх робіт автора: оповідання тут від третьої особи, а не від першої, персонажів набагато більше, ніж в перших трьох книжках, плюс за типом це вже не road novel як “Норвуд” чи “Собака півдня”, а скоріше така собі хроніка на 50-60 років.
Трошки про сюжет. Американець Ламар Джиммерсон служить в першу світову десь в Європі, і зустрічає на вулиці якогось бомжа чи то пройдисвіта, що переконує його в тому, що він член суперсекретного ордену Гномонів, і розводить його на гроші. Він продає йому святе писання ордену, балахон та спеціальну шапочку, яка називається Пома. Також він розказує, що Грандмайстер ордену живе десь на Мальті, і Ламар вирушає на його пошуки. Там він знайомиться з англійцем, який, як і Ламар, вірить у весь цей треш, і вони шукають Грандмайстера вже разом. Не знайшовши його, вони приходять до висновку, що розпочався новий цикл Гномонізму, в результаті якого вони самі стають новими Грандмайстерами ордену. Далі вібувається розповідь про розвиток ордену, його розквіт та занепад, схизму, а також про діяльність членів ордену - безумовно, максимально ексцентричних та дивних людей.
Книжка дуже смішна, майже на кожній сторінці є чи діалог, чи сцена, яка пробиває на посмішку чи навіть сміх. Я не памʼятаю, щоб я регулярно сміявся під час читання, але тут це траплялось часто. За обсягом книжка така ж, як “Норвуд” та “Собака…”, десь сторінок двісті двадцять. Далась набагато легше, отримав щире задоволення.
Той момент коли пранк вийшов з під контролю